096 86 555 55
Uncategorized

ЧОМУ ДИТИНА НЕ ХОЧЕ ВЧИТИСЯ

Психолог Світлана Ройз розклала по поличках усі причини відсутності мотивації. Найчастіше справа не в дітях.
До мене часто звертаються з приводу таким проханнь «Хочу, щоб психолог попрацював з дитиною-школярем. Зовсім немає мотивації вчитися». Але психолог не може змахнути чарівною психологічною паличкою або чарівним мотивуючим ременем і зробити з дитини «навчальну слухняну людину». Психолог не може переконати дитину в тому, що нецікаве нібито цікаво. Або що страшне зовсім не страшно.

Хороша новина – психолог може пильно і не дуже пильно дивитися на всю сім’ю і ставити незручні і дурні питання. А це допоможе зрозуміти чому мотивація не сформувалася. Або куди вона поділася. І питання, і відповіді на них можуть викликати у батьків подив, опір, злість, недовіру, усвідомлення. І якщо це усвідомлення відбувається, воно вже ж терапевтичним.

Психолог, наприклад, може з явною провокацією запитати – а ваша дитина бачить, що ви самі вчитеся? Наскільки ви самі довго будете робити те, що вважаєте безглуздим, не отримуючи внутрішнього винагороди, не бачачи дієвого результату. Перебуваючи під прицілом оцінок, без вільного часу? ви самі з високою мотивацією робите нецікаву і рутинну роботу? Вам самим легко весь час виправдовувати чиїсь очікування? Ви щасливі?

Батьки заперечують – ну є «але є ж слово «треба». З цим поколінням таке слово не працює. Сучасні діти часто задають питання – Навіщо? Вони зосереджені на тому, в чому вбачають сенс. Якщо ми не можемо його показати, вони шукають щось для себе «осмислене», а ще частіше – пов’язане із задоволенням (часто це гра).

Слова «треба», «повинен», «зроблю» говорять про розвиток частини мозку, що відповідає за контроль над імпульсами. У сучасних дітей саме ця частина мозку «включається» пізніше. А в підлітковому віці іноді випадає з активності.

Але ці самі частини мозку разом з цими самими словами активізуються, коли у нас є розклад дня, режим дня, коли є планування, коли у дитини є постійна невелика значуща відповідальність, коли є «ритуальні» дії – ритуали сім’ї, коли в родині заохочуються питання – і пошуки відповідей, коли вся сім’я щодня дізнається щось нове, коли є належна фізична активність. А ще, коли цінності батьків збігаються з їхніми діями в світі. Коли немає «подвійних посилань».

Давайте досліджувати – які можуть бути мотивації? Йти в школу, йти на роботу?

– Ігрова. Тоді в школу він приносить іграшки, або грає за своїми правилами. У будь-який момент може сказати – «Стоп гра» і вийти з навчального процесу. А дорослий теж грає в роботу. Коли не підкоряється розкладом, дедлайнам, намагається робити тільки те, що цікаво, уникає відповідальності.

– Соціальна мотивація. Дитина йде в школу дружити. Часто на шкоду навчанню. Якщо стосунки не складаються, може відмовлятися вчитися. У дорослого трохи схоже – він йде на роботу для задоволеності контактами, іноді сидить в робочий час в соціальних мережах.
– Мотивація досягнень. Дитина йде в школу за вищими відмітками. Якщо не вдається бути успішною, мотивація знижується. Дорослий йде на роботу за статусом, похвалою керівника, зарплатою.
– Навчальна мотивація. Дитина йде в школу вчитися. Усвідомлено. За знаннями. Дорослий – йде реалізовувати свій потенціал.
Якщо всі види мотивації присутні в нашому житті одночасно і задовольняються – це величезне щастя. Найбільш зріла мотивація, звичайно, навчальна. До навчальної мотивації часто потрібно просто дозріти (це одна з причин не віддавати дитину в школу до семи років).
Тепер власне про причини. Чому не хоче вчитися? Дитині, можливо:
Небезпечно. Коли дитині страшно вона перестає сприймати нову інформацію. Якщо людина перебуває в хронічному стресі або травмуванні, знижується довготривала пам’ять. Багатьом дітям з дефіцитом цинку дійсно складно запам’ятовувати вірші і формули. Адже цинк впливає на гіпокамп – частина мозку, що зберігає важливу інформацію. Бувають ще такі страхи:
– Дитина може боятися конкретного вчителя
– Дитина пропустила попередній матеріал і боїться проявити неуспішність.
– Дитина може боятися зробити помилку – школа заточена на пошук помилок, а не на підкреслення успіхів. Наше завдання навчити дитину тому, що помилятися можна. І наше завдання помічати успіхи і докладені зусилля дитини.

– Дитина може боятися конкретних однокласників, які її дражнять.
– Дитина може боятися йти в туалет в школі. Йому легше саботувати школу, ніж зізнатися в цьому. Втомилася. Подивіться на блідих, сутулих, з синцями під очима дітей. Якщо ви вірите в вітаміни – давайте. Якщо є можливість, нехай відсипаються. Органічні причини – дислексія, СДУГ, різновиди ММД, все, що вважається «діагнозами». Важливо, щоб батьки розуміли, в чому проявляється особливість поведінки і сприйняття дитини і шукали способи корекції. Таких дітей настільки багато, що це вже може вважатися варіантом норми. Для початку, подивіться фільм – «Зірочки на землі» Дитина чинить опір:

– шкільній системі з її жорсткими правилами і авторитарністю;
– авторитарному вчителю, який не викликає поваги;
– мстить школі, за те, що у неї немає вільного часу, часу на себе. Також дитина може пручатися батькам: Якщо батьки сфокусовані на «зовнішній» успішності

– пручається тиску, несправедливості, мститься за образи і біль – доступним для неї способом

– пручається батькам, самооцінка яких залежить від успішності дитини,
– батькам, котрі перестали розвиватися
– чинить опір батьківському перфекціонізму.
Внутрішні причини:
Розчарувалася в тому, що може бути «успішною»
Не вірить в себе
Знайшов спосіб залучення уваги неуспішністю

Не бачить сенсу в тому, що робить
Дитина інтровертного типу, якій складно адаптуватися до групи
Наслідки травматизації
Таким способом може проявлятися ревнощі до старшого-молодшому брату-сестри
Заклики від вчителя у стилі «Поговоріть з дитиною, натисніть на неї, і спонукуайте до відповідальності» – марні.
Запит батька до психолога – «Підсильте її мотивацію» – некоректний і теж не матиме сенсу. «Говорити» і трансформувати, як правило, потрібно щось у всій сімейній системі.

Коли батьки говорять, щиро, з любов’ю і турботою – я хвилююся про те, ким моя дитина буде – я говорю «Діти не будуть – вони вже Є». На жаль, вони часто відчувають себе прийнятими і улюбленими, і значущими, коли демонструють успішність. Вони так перевантажені нашими очікуваннями, що часто вже не знають, чого самі хочуть.
Наостанок поділюся клієнтською історією (з дозволу клієнта). Батьки – мотиваційні спікери. Самі ведуть мотиваційні семінари, заточені на вирощування успішних людей. Їхній син – 13-річний хлопець – відчуття було, що він старший за мене – сказав: «У моїй родині розмови тільки про успішність, про популярність, про лідерство. Батьки мені багато разів говорили, що хочуть мною пишатися. І я всі роки намагався, щоб мною пишалися. До 7 класу я був відмінником. Потім раптом вночі подумав, а що буде, якщо їм не буде, чим пишатися. Вони що – перестануть мене любити? Виженуть з дому? Я не можу жити, весь час виправдовуючи чиїсь очікування- батьків, вчителів, незнайомих людей, яким мої батьки про мене на своїх семінарах розповідають. Виходить, що у мене немає волі. Я хочу зрозуміти, чого хочу я …. »
Школа – тільки частина життя. А наші діти – не будуть. Вони вже є. 🙂 Доброго вам дорослішання!